Банкрутство громадянина

Loading...

Вступ

Актуальність теми. Сьогодні відносно небагато країн світу впровадили в національне законодавство юридичні засоби розв’язання проблем заборгованості громадян, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Однак тенденції останніх років свідчать, що впровадження механізмів банкрутства громадян поширюється все на більше країн світу. У більшості європейських країнах внесено відповідні зміни в національне законодавство, які дають змогу громадянам звертатися до  законодавства про  банкрутство для розв’язання проблем заборгованості. В Україні обговорення проблеми запровадження інституту банкрутства громадян відбувається доволі тривалий час, зареєстровано декілька законопроектів, чимало наукових робіт та наукових статей, зустрічаються навіть випадки маніпулюванням суспільною свідомістю через викривлення зарубіжного досвіду.

Важлива роль інституту банкрутства в регулюванні економіки сприяла інтенсифікації досліджень його правової бази, серед яких слід зазначити фундаментальні роботи вітчизняних вчених Р.Г. Афанасьєва, О.М. Бірюкова, В.В. Джуня, В.А. Малиги, Б.М. Полякова, В.В. Радзивілюк, М.І. Тітова та ін. 

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб проаналізувати та зробити теоретичні узагальнення щодо можливостей введення інституту банкрутства громадян в Україні та використання зарубіжного досвіду. 

Досягненню даної мети підпорядковані такі завдання:

  • проаналізувати зміст та значення поняття банкрутства;
  • дослідити  головні положення законодавства зарубіжних країн, що врегульовують механізм банкрутства фізичних осіб;
  • проаналізувати можливості введення інституту банкрутства громадян в Україні.

Об’єктом дослідження є комплекс відносин, пов’язаних з банкрутством.

Предмет дослідження  становлять можливості введення інституту банкрутства громадян в Україні.

Методологія дослідження. Методологічну основу наукової  роботи складають основні методи наукового дослідження: системний, метод аналізу та синтезу, порівняльно-правовий, емпіричний та формально – юридичний методи.

Розділ 1. Поняття банкрутства

Перш за все необхідно розглянути законодавчі аспекти визначення даного поняття. Так, згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Таким чином, виходячи з законодавчо закріпленого визначення даного поняття, можна зробити висновок, що в Україні в якості змісту поняття банкрутства законодавці бачать в першу чергу застосування ліквідаційної процедури [27]. 

Аналіз літературних джерел з проблематики антикризового управління дозволив визначити наступне. Так, на думку О.О. Терещенка, банкрутство – це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом [30]. 

Б.М. Поляков відзначає, що для встановлення банкрутства необхідне визнання судом факту неможливості відновити платоспроможність господарюючого суб’єкта шляхом судових процедур. Критеріями банкрутства, на думку дисертанта, виступають: наявність установлених судом неоплачених грошових зобов’язань кредиторів; недостатність майнових активів на покриття боргових зобов’язань; незадовільні результати реабілітаційних процедур (санації або мирової угоди) [24].

Є.М. Андрущак: банкрутство – це визнане судовими органами незадовільне господарське становище фізичної чи юридичної особи, ознакою якого є припинення розрахунків за зобов’язаннями через нестачу активів у ліквідній формі. Даний підхід теж цілком має право на існування, оскільки дає чіткий критерій щодо визнання суб’єкта банкрутом – його неплатоспроможність [16].

 І. О. Вечірко характеризуючи провадження у справах про банкрутство,  виділяє такі його риси, як наявність особливого процесуального порядку розгляду справ, формування окремої категорії справ, існування специфічних цілей і завдань, особливий суб’єктний склад, тривалість судового провадження [19]. 

 І.А. Бланк розглядає банкрутство як встановлену в судовому порядку фінансову неспроможність підприємства, тобто нездатність підприємства задовольнити в установлені строки пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги, та виконати зобов’язання перед бюджетом [17]. Схожу позицію займає А.Д. Шеремет, який під банкрутством підприємства розуміє неспроможність підприємства фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов’язання [34]. 

В. О. Радіонова-Водяницька визначає банкрутство як  ймовірну небезпека погіршення добробуту працюючих через нездатність наймача задовольнити вимоги за грошовими зобов’язаннями, обов’язковими платежами й соціальними програмами [28].

О. Г. Фролова розмежовує поняття “неспроможність” та “неплатоспроможність” і обґрунтовує, що поняття “фінансова неспроможність” означає неможливість виконання боржником перед кредиторами не тільки грошових зобов’язань, а зобов’язань взагалі (наприклад щодо зустрічної поставки при товарообмінному договорі без грошової оплати тощо), і виконання зобов’язань неможливе з боку боржника не тільки грошовими коштами, але і іншими способами, а тому і стану банкрутства повинен передувати саме стан фінансової неспроможності, за умови настання якої і порушується провадження у справі про банкрутство, а стану фінансової неспроможності, відповідно, передує стан поточної неплатоспроможності та  стійкої фінансової неплатоспроможності [33].

О. О. Круглова вказує, що в понятті  банкрутства неплатоспроможність суб’єкта господарювання виступає одним з показників повної нездатності вказаного суб’єкта вести свою фінансово-господарську діяльність  [21].

На думку Л.С. Ситник, банкрутство – це зафіксована юридично точка в життєвому циклі підприємства, що означає неможливість ведення фінансово-господарської діяльності з невід’ємним прибутком як самостійним господарюючим суб’єктом [29]. 

Р. Брелі та С. Майерс вважають, що банкрутство – це ринковий спосіб покарання компанії за масштабні помилки в менеджменті; банкрутство пов’язано з реалізацією катастрофічних ризиків, що виникли в процесі її невдалої фінансово – господарської діяльності [18]. Автори наголошують, що банкрутство є наслідком незадовільного управління підприємством. Своє трактування поняття «банкрутство» також запропонував О.Л. Пластун, який стверджує, що банкрутство підприємства – це підсумковий результат глибокої фінансової кризи, що унеможливлює нормальну діяльність підприємства та робить його неплатоспроможним [22]. 

Відзначимо, що ключовим моментом у визначенні сутності банкрутства на думку більшості авторів є термін «неспроможність», тобто банкрутство розглядається авторами як неможливість виконання зобов’язань підприємством. Також слід відзначити, що банкрутство повинно бути визнаним юридично – це також підкреслюється деякими з дослідників. Існуючі відмінності в трактуваннях даного поняття в основному можна пояснити тим, що науковці розглядають по суті один процес (банкрутство), але різні його стадії. Частина з них більшу увагу привертають до першопричин (результат дії ринкових механізмів), інші – на результативні ознаки. Дещо осторонь стоїть трактування банкрутства як методу нечесної конкурентної боротьби. Дане визначення відрізняються від переважної більшості трактувань, оскільки не конкретизує економічний зміст банкрутства, а розглядає його лише як інструмент перерозподілу власності. Таким чином, можемо конкретизувати зміст категорії “банкрутство” як визнану судом неспроможність господарюючого суб’єкта виконувати свої зобов’язання та продовжувати підприємницьку діяльність внаслідок її економічної неефективності, що є негативним наслідком кризи, призводить до порушення фінансових відносин і ставить під загрозу подальше існування підприємства.

Розділ 2. Можливості банкрутства ФО  у світі та в правовій науці

Банкрутство визнавалося визнається частиною торговельного законодавства. Багатовікова історія розвитку правового інституту підтверджує це – відповідні юридичні способи спрямовані на розв’язання заборгованості передусім учасників економічної діяльності. Водночас в історії розвитку цієї сфери законодавства в окремих країнах світу існували приклади поширення дії відомих юридичних засобів і на осіб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю. Наприклад, у Російській імперії передбачалися окремі юридичні механізми розв’язання проблем заборгованості як для торговців, так і неучасників економічної діяльності: були відомі так звані торговельна і неторговельна неспроможність [34, С.107].

Першою спробою комплексного регламентування питань неплатоспроможності стало прийняття 19 грудня 1800 р. Банкротного статуту, за яким статус першочергових вимог уперше одержали ті, що випливали з відносин найманої праці. Для фізичної особи-роботодавця наслідки оголошення її банкрутом стосувалися як майнової, так і професійної сфери. Вони поділялися на 3 групи: (1) уражаючі службові права боржника; (2) перешкоджаючі його обранню на певні посади; (3) уражаючі професійні права банкрута. Якщо неплатоспроможною особою визнавався державний чиновник, його звільняли зі служби. Для суддів у випадку їх неплатоспроможності такої імперативної норми не існувало, однак питання щодо нього обговорювалося на загальних зборах Касаційних департаментів Сенату, які могли прийняти рішення про їх звільнення. У зв’язку з неплатоспроможністю звільнялися з роботи особи, які обіймали посади судових приставів, присяжних повірених, нотаріусів, біржових маклерів та ін. Особи, оголошені банкрутами, в подальшому не мали права: (а) призначатися на державні посади в судовій системі, (б) обиратися в мирові судді, (в) виконувати обов’язки присяжного засідателя чи присяжного повіреного. Неплатоспроможність перешкоджала призначенню в земські чиновники і службовцями в державні відомства з торгівлі. Мотивами застосування до банкрута достатньо жорстких обмежень на професійну діяльність є: по-перше, спроба законодавця збільшити в такий спосіб міру юридичної відповідальності боржника, зробити останню багатосторонньою; по-друге, бажання законодавця відгородити відповідальні посади від заміщення небажаними кадрами. [28]

Уперше системне впровадження комплексу юридичних засобів, відомих під назвою споживчих банкрутств, відбулося у США, коли в 1984 р. внаслідок найбільшої в країні реформи відповідного законодавства Кодекс про банкрутство було доповнено розділом 13 – банкрутство фізичних осіб з постійними доходами. Останніми роками пройшла хвиля введення схожих положень у відповідні спеціальні закони про неспроможність чи банкрутство у  деяких країнах Європейського континенту. Приміром, в Ірландії, Франції, Швеції та ін. Звичайно, введення нових, не відомих раніше в цих країнах юридичних засобів розв’язання проблем заборгованості громадян супроводжувалося широким обговоренням різних аспектів цього комплексу правових норм як у юридичній спільноті, так і в суспільстві загалом [4].

Протягом останніх десятиріч у світі спостерігається значне збільшення обсягів споживчого кредитування (в т.ч. поширення кредитних карток) завдяки дерегуляції, поширенню технологій та інформації та інших факторів, які отримали назву “демократизації” споживчого кредиту. Проте це явище тягне за собою і соціальні наслідки у вигляді зростання заборгованості фізичних осіб та, відповідно, збільшення рівня ризику неплатоспроможності боржників через втрату роботи, хворобу, розлучення тощо, особливо у період фінансових криз. Внаслідок цього у світі останнім часом приділяється велика увага питанням банкрутства фізичних осіб або споживчого банкрутства (у світовій практиці вживаються синонімічні терміни “неплатоспроможність, банкрутство фізичних осіб, громадян”, “споживче, індивідуальне, персональне банкрутство чи неплатоспроможність”). Законодавство зарубіжних країн у цій сфері досить різниться як історією, так і підходами. Історичний досвід, ідеологія, культурні особливості, конкретна ситуація (наприклад, фінансова криза) впливають на вирішення проблеми споживчої неплатоспроможності. Як свідчать дослідження, всі ці фактори необхідно враховувати [12]. Якщо у США правила щодо споживчого банкрутства діють з кінця ХІХ століття, то у Європі перший відповідний Закон було прийнято у Данії у 1984 році. У США (та значною мірою у Канаді) підхід є сприятливішим для споживачів; процедури банкрутства менш суворі та тривалі; за певних обставин фізичні особи можуть позбавитися боргу протягом кількох місяців. У європейських країнах регулювання неплатоспроможності надає перевагу правам кредитора, дозволяючи задовольняти більшу частку позовів на його користь, часто шляхом суворіших правил та довшого періоду добросовісної поведінки для споживачів. Для прикладу, в Ірландії передбачений період очікування у 12 років перед списанням споживчого боргу [4]. Це є зрозумілим з огляду на розвиток та особливості двох правових систем. У країнах континентального права донедавна панувала думка, що виходячи з принципів свободи договору, pacta sunt servanda (договори мають виконуватися), стороннє втручання у правовідносини позичальника та боржника та відповідальність останнього за договором є недоцільним.[7] І хоча європейські країни останніми десятиріччями запозичують американську доктрину fresh start (“нового старту”) – погашення боргів за рахунок майна боржника, списання залишку боргів та надання можливості боржнику наново інтегруватися у суспільство, – деякі дослідники наголошують на проблемах імплементації цієї доктрини у континентальну правову систему. США є країною з відносно обмеженою системою соціального забезпечення та порівняно радикальним підходом fresh start (списання боргів, виключення деякого майна боржника з конкурсної маси тощо). Також не всі особи у США можуть звернутися законодавства про банкрутство фізичної особи, а лише ті громадяни, які мають постійні доходи. Розділ 13 Кодексу США про банкрутство так і називається: «Урегулювання заборгованості осіб з постійними доходами». Крім того, у цій країні необхідною умовою використання відомих процедур для врегулювання проблем заборгованості є розробка і затвердження судом плану погашення заборгованості із  заробітної плати та інших майбутніх надходжень. [1, С.  291]

На противагу, західноєвропейські країни мають добре розвинуту систему соціального забезпечення, що деякою мірою згладжує гостроту проблеми надмірної заборгованості [5]. На відміну від північноамериканського законодавства про споживче банкрутство, європейське законодавство порушує моральні питання при доступі до процедури врегулювання, яка вимагає обов’язковий план платежів з погашення боргу та пропонує консультування щодо боргу. Європейське законодавство відбиває розуміння, що зростання заборгованості є скоріше соціальною, ніж ринковою проблемою [8]. Обидва підходи мають свої переваги та недоліки, мають як прихильників, так і критиків. [12] Лояльніші вимоги до врегулювання неплатоспроможності можуть мати наслідком менш відповідальне ставлення позичальника до здійснення запозичення та погашення боргу (moral hazard). Також важливо враховувати інтереси кредиторів, які не повинні нести надмірні втрати внаслідок примусової реструктуризації боргів. З іншого боку, процедура банкрутства боржника надає можливість кредиторам отримати хоча б часткове задоволення вимог, які залишилися б незадоволеними за її відсутності. У будь – якому разі, основною проблемою є дотримання балансу інтересів кредиторів, боржників та суспільства в цілому. У Скандинавських країнах, які в числі перших запровадили системи споживчого банкрутства у континентальній Європі (Данія, Швеція), накопичився достатній досвід для оцінки проблем їх функціонування, що викликає дискусії навіть щодо власне необхідності будь-якого втручання у відносини між боржником та кредитором [7]. Можливо, через це у Європі існують країни, які наразі не мають будь-яких правил банкрутства для фізичних осіб (Італія, більшість країн Східної Європи). Цікавою є тенденція розвитку законодавства щодо врегулювання неплатоспроможності останнім часом. У той час, як у законодавство США про банкрутство вносяться зміни, що роблять його більш обмежувальними для боржників (зокрема, у 2005 р. було прийнято Акт про запобігання зловживання банкрутством та захист споживачів – ВАРСРА), закони європейських країн. рухаються у напрямку сильнішого захисту споживачів, навіть якщо задоволення вимог кредиторів залишається пріоритетом процедури банкрутства. Так, Велика Британія скоротила період добросовісної поведінки боржника перед списанням боргів з 3 років до 12 місяців; Німеччина – з 7 до 6 років, а Франція запровадила можливість списання всього боргу у 2004 р. [4]. Однак, попри деякі ознаки конвергенції, різниця законодавчих підходів все ще є суттєвою, і як прогнозують деякі дослідники, такою залишатиметься [11].

У європейських країнах законодавство також різниться, проте визначають декілька спільних принципів: відновлення платоспроможності боржника, fresh start через план погашення боргу, доступ до процедур банкрутства без надмірних витрат, наявність консультування та надання переваги позасудовому та досудовому врегулюванню [9]. Останнім часом поширюється тенденція врегулювання неплатоспроможності шляхом альтернативного вирішення спорів, зокрема використання медіації [6]. Попри подібність європейських законів, гармонізація у зазначеній сфері на рівні Європейського Союзу не завершена. Прийнято Регламент Ради № 1346/2000 від 29.05.2000 р. щодо процедур врегулювання неплатоспроможності, який застосовується до всіх юридичних та фізичних осіб, та встановлює систему, у якій судове рішення однієї країни-члена визнається іншими державами. Спочатку передбачалося, що Регламент буде застосовуватися переважно до банкрутств компаній, у разі якщо неплатоспроможна компанія та її кредитори знаходяться у різних країнах-членах, для запобігання переведення активів або вибору судових процедур у країні з сприятливішими умовами. Однак, можливості Регламенту стали широко використовуються фізичними особами: з того часу, як у Великій Британії період добросовісної поведінки боржника було скорочено до 12 місяців у 2004 р., все більше споживачів з інших країн-членів ставали резидентами Великої Британії для того, аби скористатися перевагами лояльнішої до боржника процедури банкрутства і через 12 місяців повернутися додому без боргів. Цей приклад ілюструє важливість виваженого підходу при запровадженні регулювання банкрутства фізичних осіб. У Російській Федерації банкрутство громадян, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, передбачене Главою Х “Банкрутство громадянина” Федерального Закону “Про неплатоспроможність (банкрутство)” від 26.10.2002 р. Однак ч.2 ст.231 Заключних та Перехідних положень цього Закону передбачено, що ці норми вступають в силу з дня вступу в силу федерального закону про внесення відповідних змін та доповнень у федеральні закони [16]. 

До законопроекту “Про реабілітаційні процедури, що застосовуються до громадянина-боржника”, який знаходиться у Думі з кінця 2009 року, був внесений законопроект ” Федеральний закон Російської Федерації від 29 грудня 2014 N 476-ФЗ “Про внесення змін до Федерального закону” Про неспроможність (банкрутство) “і окремі законодавчі акти Російської Федерації в частині регулювання реабілітаційних процедур, які застосовуються у відношенні громадянина-боржника”. У положеннях цих актів прослідковується зв’язок  з законодавством про банкрутство у Сполучених Штатах Америки. Це легко пояснити, оскільки інститут особистого банкрутства у США доволі добре розвинений і майже досконалий.  Справи про банкрутство у Російській Федерації розглядають суди загальної юрисдикції, а справа про банкрутство громадянина Росії може бути порушена арбітражним судом за заявою кредитора, якщо йому не сплачується борг протягом шести місяців на суму 300 тисяч рублів. Також передбачений і інший варіант за заявою боржника у разі, якщо задоволення вимог одного кредитора приведе до неможливості виконання зобов’язань перед іншими кредиторами. У такому разі російський боржник може зробити наступний вибір:

1. Якщо громадянин зацікавлений залишити за собою майно або його частину, він може запропонувати кредиторам реструктуризацію виплати боргів на п’ять років з можливим списанням частини боргів, що відповідає кодексу банкрутства США.

2. Якщо кредитори відхилили план реструктуризації або боржник не бажає залишати собі майно, відкривається ліквідаційна процедура, призначається арбітражний керуючий, майно продається, гроші ідуть кредиторам, а непогашені борги списуються. Така ж процедура діє у США.

Аби громадяни не зловживали правом на банкрутство, пропонується після даної процедури зобов’язати їх повідомляти про це кредиторам при отриманні нових позик. У разі ж повторного банкрутства протягом п’яти років, борги не списуються [16].

Законодавство та практика споживчого банкрутства вбудовані у сукупність моральних, соціальних, культурних та економічних інституцій суспільства і через це суттєво різняться від однієї країни до іншої. Суворі соціальні або релігійні норми, які, наприклад, “таврують” банкрута, перешкоджають розвитку цього інституту, навіть якщо законодавче регулювання є сприятливим. З іншого боку, слабка система соціального захисту або її неналежне функціонування тягне за собою зростання банкрутств фізичних осіб, що у свою чергу призводить до збільшення соціальних виплат, і створює таким чином, замкнене коло. Тому правила щодо споживчого банкрутства слід розглядати як складовий елемент комплексної системи інших правових, соціальних та економічних інституцій [13].

Відповідно до Звіту робочої групи по питаннях банкрутства Всесвітнього банку, банкрутство фізичної особи – це система ослаблення надлишкового боргового навантаження і розподілу прибутку і збитків як між кредиторами, так і між кредиторами і боржниками – фізичними особами [2].

Підсумовуючи, зазначимо, що зарубіжне регулювання банкрутства фізичних осіб потребує більш глибокого та ретельного дослідження з метою визначення доцільності, можливості, підходів та шляхів запровадження відповідної процедури в Україні. Вивчення законодавчих правил є лише незначною частиною комплексного дослідження соціальних, правових, економічних та політичних факторів, які є надзвичайно важливими для розуміння того чи іншого підходу до регулювання банкрутства фізичних осіб.

Розділ 3. Банкрутство ФО в Україні

Розв’язання проблем заборгованості між учасниками майнових відносин відразу, як вони виникли, шляхом застосування процедур банкрутства допомагає оздоровленню економіки і сприяє більшій активізації громадян у цивільному обороті та стає стабілізуючим чинником для системи кредитування. Кредитори за кредитними договорами отримують засіб вирішення проблем тимчасової неплатоспроможності, а банки та інші фінансові установи більш ретельно розробляють кредитні умови для  зменшення ризиків не надходження платежів.

Будь-який законопроект про банкрутство громадян має мати одну головну ціль – створення механізму справедливого задоволення вимог кредиторів, з одночасним звільнення громадянина від боргів за результатами завершення реабілітаційних процедур. Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України дало по законопроекту  № 4273 “Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)” негативний висновок, звернувши увагу на несвоєчасність запропонованих новел, пояснивши це тим, що банкрутство фізичних осіб у багатьох випадках буде пов’язано не стільки з особистою виною боржника, скільки з світовою фінансовою кризою, наслідки якого в нашій країні посилюється неадекватною банківською політикою. Процедура банкрутства громадянина схожа з застосовуваною до юридичних осіб. Це і використання арбітражних керуючих, реєстру кредиторів, зборів кредиторів, реструктуризації боргів, продажу майна боржника, мирової угоди. Угоди, які були здійснені з майном боржника за останні 3 місяці перед банкрутством, можуть бути визнані недійсними. Також слід відмітити, що положення у російському законодавстві стосовно звернення до місцевих судів є більш практичним, ніж  положення українського законопроекту, в якому передбачена подача заява про визнання громадянина банкрутом в господарський суд. До того ж, положення законопроекту більше захищають кредиторів, ніж боржників, а тому багатьом позичальникам новий  законопроект не дає можливості позбутися боргів за кредитами, він спрямований не на списання прострочених боргів за кредитами, а їх реструктуризацію .

Окрім законопроектної роботи в Україні були неодноразові заклики застосовувати Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до не лише до передбачених законом суб’єктів, але і до громадянина. Так, свого часу жваво обговорювалася ухвала Господарського суду Харківської області від 21.09.2009 р. по справі № Б 39/47-09 [27] щодо застосування до фізичної особи вказаного Закону. У засобах масової інформації дана справа була прокоментована таким чином, що в Україні вперше фізичну особу визнано банкрутом і звільнено від боргів. При цьому наголошувалося, що «…Оформитися, як підприємець можливо і напередодні самого визнання банкрутства» [28]. Подібно зазначеній вище, довгий час розглядалася як приклад позбавлення від кредиту фізичної особи – не підприємця, справа № Б-39/189-08 (справа про банкрутство ФОП, боржника ЗАТ «Альфа-Банк») [29]. Насправді ж, якщо дослідити ухвали та постанови судів по наведених справах, то з їх змісту не вбачається, що фізична особа отримала кредит до того, як стала фізичною особою-підприємцем, адже застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» можливе, якщо заборгованість у боржника утворилася внаслідок здійснення ним саме підприємницької діяльності. З цього приводу також заслуговують уваги Постанова Верховного суду України від 20.11.2007 р. [30] та Постанова Вищого господарського суду України від 20.10.2009 р. № 01/1876 [31]. Вищий господарський суд України у Постанові від 20.10.2009 р. № 01/1876, зазначив, що законодавець визначив сферу застосування Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», обмеживши її суб‘єктами підприємницької діяльності (юридичними особами та фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність). Фізичні особи – суб‘єкти підприємницької діяльності, які мають заборгованість, що не ґрунтується на веденні підприємницької діяльності, не підпадають під сферу регулювання зазначеного Закону та не   можуть бути суб‘єктами банкрутства відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Отже, враховуючи вимоги даного Закону, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку ст.47 Закону є наявність у нього заборгованості перед кредиторами, яка ґрунтується на веденні ним підприємницької діяльності. Зауважимо, що при вивченні суб’єктивної неможливості виконання зобов’язання обов’язковим є дослідження матеріального становища суб’єкта зобов’язання – фізичної особи за обставин неможливості виконання ним грошового зобов’язання. Зважаючи на те, що гроші є замінними, і тому грошове зобов’язання теоретично можна виконати завжди, все ж таки суб’єктивний фактор виконання зобов’язання повинен враховуватися, оскільки від суб’єкта зобов’язання залежить ступень кредитного ризику.  Крім того, належність боржника до юридичної або фізичної особи у випадку неможливості виконання грошового зобов’язання впливає на ймовірність застосування до нього відповідних заходів відновлення платоспроможності [32].

Слід враховувати, що банкрутство фізичної особи є лише “вершиною айсбергу”. Для комплексного вирішення проблеми споживчої неплатоспроможності у багатьох країнах використовується комплекс заходів, які як передують процедурі банкрутства, так і слідують за нею. Спроба уніфікації існуючих підходів була здійснена INSOL – міжнародною організацією фахівців з врегулювання неплатоспроможності. Наголошується, що законодавство про споживче банкрутство не повинно сприйматися як легкий спосіб уникнути сплати боргу. Для цього законодавець має намагатися уникнути дихотомії між боржником та суспільством. З одного боку, бар’єри для одержання списання не повинні бути настільки високими, аби дестимулювати боржника використовувати процедуру. З іншого боку, має стимулюватися визнання системи таким чином, щоб суспільство з розумінням поставилося до боржника та дозволило fresh start. INSOL визначила основні принципи вирішення боргових проблем споживачів, що полягають у наступному: 1. Справедливий та рівномірний розподіл ризиків споживчого кредиту; 2. Забезпечення певних форм списання заборгованості, реабілітація або fresh start для боржника; 3. Перевага надається позасудовому розгляду над судовим, якщо наявні рівною мірою ефективні варіанти; 4. Запобіжні заходи з метою скорочення необхідності втручання (освітні програми, нагляд за умовами надання споживчого кредиту, моніторинг колекторської діяльності тощо). Також надаються рекомендації законодавцям, урядам, неурядовим організаціям, кредиторам, та організаціям кредиторів та споживачів щодо системного підходу до запобігання неплатоспроможності позичальників у сфері споживчого кредитування. INSOL також наголошує на важливості інструментів, що виходять за рамки питань суто процедури банкрутства та є радше соціальною інфраструктурою, та які мають застосовуватися як до судового розгляду (консультування щодо боргу та реструктуризації), так і після завершення процедури банкрутства (консультування та навчання щодо планування та управління бюджетом споживача).

Висновки

Ключовим моментом у визначенні сутності банкрутства на думку більшості авторів є термін «неспроможність», тобто банкрутство розглядається авторами як неможливість виконання зобов’язань підприємством. Також слід відзначити, що банкрутство повинно бути визнаним юридично – це також підкреслюється деякими з дослідників. Існуючі відмінності в трактуваннях даного поняття в основному можна пояснити тим, що науковці розглядають по суті один процес (банкрутство), але різні його стадії. Частина з них більшу увагу привертають до першопричин (результат дії ринкових механізмів), інші – на результативні ознаки. Дещо осторонь стоїть трактування банкрутства як методу нечесної конкурентної боротьби. Дане визначення відрізняються від переважної більшості трактувань, оскільки не конкретизує економічний зміст банкрутства, а розглядає його лише як інструмент перерозподілу власності. Таким чином, можемо конкретизувати зміст категорії “банкрутство” як визнану судом неспроможність господарюючого суб’єкта виконувати свої зобов’язання та продовжувати підприємницьку діяльність внаслідок її економічної неефективності, що є негативним наслідком кризи, призводить до порушення фінансових відносин і ставить під загрозу подальше існування підприємства.

Підсумовуючи, зазначимо, що зарубіжне регулювання банкрутства фізичних осіб потребує більш глибокого та ретельного дослідження з метою визначення доцільності, можливості, підходів та шляхів запровадження відповідної процедури в Україні. Вивчення законодавчих правил є лише незначною частиною комплексного дослідження соціальних, правових, економічних та політичних факторів, які є надзвичайно важливими для розуміння того чи іншого підходу до регулювання банкрутства фізичних осіб. І хоча європейські країни останніми десятиріччями запозичують американську доктрину fresh start (“нового старту”) – погашення боргів за рахунок майна боржника, списання залишку боргів та надання можливості боржнику наново інтегруватися у суспільство, – деякі дослідники наголошують на проблемах імплементації цієї доктрини у континентальну правову систему. США є країною з відносно обмеженою системою соціального забезпечення та порівняно радикальним підходом fresh start (списання боргів, виключення деякого майна боржника з конкурсної маси тощо)

Підсумовуючи викладене і незважаючи на перший негативний досвід щодо розгляду пропозицій з зазначеного питання в Україні, рано чи пізно воно знову постане на порядку денному. Звичайно, особа не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання, проте застосування такої процедури, як банкрутство, не лише до суб’єктів господарювання, але й до фізичних осіб, дозволить останнім відновити свою платоспроможність або ж звільнитися від певних боргів. Важливо враховувати  основні принципи INSOL для  вирішення боргових проблем споживачів, що полягають у наступному: 1. Справедливий та рівномірний розподіл ризиків споживчого кредиту; 2. Забезпечення певних форм списання заборгованості, реабілітація або fresh start для боржника; 3. Перевага надається позасудовому розгляду над судовим, якщо наявні рівною мірою ефективні варіанти; 4. Запобіжні заходи з метою скорочення необхідності втручання (освітні програми, нагляд за умовами надання споживчого кредиту, моніторинг колекторської діяльності тощо).

Список використаних джерел та літератури

  1. Bankruptcy Code and Rules. – N.Y.: Matthew Bender & Co. Inc., 2000. – 685 р.
  2. Block-Lieb S. Best practices in the insolvency of natural persons / January 11, 2011 Held at the World Bank Washington, DC, Fordham Law School режим доступу: http://siteresources.worldbank.org/EXTGILD/ Resources/ WB_TF_2011 Consumer_Insolvency.pdf
  3. Dubois & Anderson (2010) Managing household debts: Social service provision in the EU. Working paper. Dublin: European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions.
  4. Gerhardt M. Consumer Bankruptcy Regimes and Credit Default in the US and Europe/ A comparative study. CEPS Working Document No. 318/ July 2009
  5. Huls N. American Influences on European Consumer Bankruptcy Law
  6. Huls N. Overindebtedness and Overlegalization: Consumer Bankruptcy as a Field for Alternative Dispute
  7. Kilborn J. Two Decades, Three Key Questions, and Evolving Answers in European Consumer Insolvency Law: Responsibility, Discretion, and Sacrifice
  8. Niemi-Kiesiläinen J. Consumer Bankruptcy In Comparison: Do We Cure A Market Failure Or A Social Problem? 
  9. Reifner U. Kiesilainen J., Huls N., Springeneer H.. Consumer Overindebtedness and Consumer Law in the European Union 
  10. Tabb C.  The Top Twenty Issues In The History Of Consumer Bankruptcy 
  11. Tabb C. Lessons from the Globalization of Consumer Bankruptcy 
  12. Ziegel J. Facts оn the Ground аnd Reconciliation оf Divergent Consumer Insolvency Рhilosophies
  13. Zywicki T.. Consumer Bankruptcy, Doctrinal Issues in, in ENCYCLOPEDIA OF LAW AND SOCIETY: AMERICAN AND GLOBAL PERSPECTIVES (David S. Clark ed., 2007)
  14. Yvonne D Jones,. (2007). “Bankruptcy Reform: Value of Credit Counseling Requirement Is Not Clear (GAO-07-203)”. Washington, D.C.: Government Accountability Office. p. (Highlights). LCCN 2007414394. OCLC 156274430.
  15. Андрущак Євгенія Михайлівна. Регулювання процесів банкрутства підприємств у перехідній економіці України: дисертація канд. екон. наук: 08.02.03 / Львівський національний ун- т ім. Івана Франка. – Л., 2003.
  16. Бірюков О. М. Споживчі банкрутства: іноземний досвід // Правовий тиждень. – 
  17. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. Серия «Библиотека финансового менеджера»; Вып. 3 /Бланк И.А. – К.: Ника-Центр. – 1999. – 512 с.
  18. Брели Р. Принципы корпоративных финансов / Р. Брели, С. Майерс –  М.: Олимп-Бизнес, 2007. – 1008 с.Голощапов Н.А. Словарь – справочник аудитора / Под. ред.. В.И. Осипова – М.: «Экзкмен», 1999. – 384 с.
  19. Вечірко І. О. Правове регулювання процесуальних відносин у справах про банкрутство в Україні: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.04 / І. О. Вечірко ; Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана. — К., 2011. — 20 с. — укp.
  20. Вперше в Україні фізична особа визнана банкрутом і звільнена від боргів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/groshi/v-harkovi-z-lyudini-spisali300-tisyach-griven-borgu.html. 
  21. Круглова О.О. Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства (аналіз складу злочину): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.О. Круглова ; Нац. ун-т внутр. справ. — Х., 2005. — 19 с.
  22. Москаленко В.П., Пластун О.Л. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства як основа діагностики його банкрутства // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 6. – С. 180-192
  23. Очиченко  О.  Г.  Неможливість  виконання  грошових  зобов’язань  у  кредитних правовідносинах/ О. Г. Очиченко// Форум права. – 2010. – №2. – С. 347–354
  24. Поляков Б.М. Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства): Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.04 / Б.М. Поляков ; НАН України. Ін-т екон.-прав. дослідж. — Донецьк, 2003. — 38 с. 
  25. Постанова Верховного суду України від 20.11. 2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/ l_doc2.nsf/link1/VS07908.html. 
  26. Постанова Вищого господарського суду України від 20.10.2009 р., справа № 01/1876 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua/docs/ 28_2531195.html.
  27. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом [Електронний ресурс] : Закон України від 14.05.1992 № 2343-XII  // Законодавство України: офіц. веб-сайт
    Верхов. Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 – Заголовок з екрану
  28. Радіонова-Водяницька В. О. Правове регулювання відносин у сфері праці в разі банкрутства роботодавця: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.05 / В. О. Радіонова-Водяницька ; Нац. ун-т “Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого”. — Х., 2011. — 20 с.
  29. Ситник Л. С. Моделі фінансової діагностики банкрутства металургійних підприємств у системі антикризового управління / Л. С. Ситник, Р. В. Венжега // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки . – 2013. – № 2(3). – С. 232-241.
  30. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб-ник. — К.: КНЕУ, 2000. — 412 с.
  31. Ухвала господарського суду Харківської області від 21.09.2009 р., справа № Б39/47-09 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/6314357.
  32. Ухвала господарського суду Харківської області від 23.02.2009 р., справа  № Б-39/189-08 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov. ua/Review/4062031.
  33. Фролова О.Г. Злочини, пов’язані з банкрутством, в Україні: кримінально-правова характеристика: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.Г. Фролова ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 22 с. — укр.
  34. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. – М.: Инфра, 1999. – 348 с.
  35. Шершеневич Г. Ф. Конкурсный процесс. – М.: Статут, 2000. – 477 с.

Обнаружен блокировщик рекламы!

Исключите нас из Adblock. Сайт стал доступным благодаря показу рекламы. Пожалуйста, добавте наш сайт в белый список.