Торгова марка як об’єкт інтелектуальної власності

Loading...

Вступ

Актуальність теми. В умовах адміністративної економіки минулого торговельна марка не мала ефективного механізмі захисту прав і належної законодавчої бази. Після здобуття Україною незалежності це питання постало особливо гостро в умовах конкурентної боротьби, коли торговельні марки почали використовувати в недобросовісній конкуренції і масштаби порушень, пов’язаних з торговельними марками до сих пір зростають із року в рік. Законодавство має враховувати  інтереси як осіб, які мають виключне право на торговельну марку, так і третіх осіб, що діють на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів та послуг. Ще О. І. Камінка відзначав величезну роль найменування діячів торгівлі, оскільки це призводить до виникнення довіри покупців і, як наслідок, отримання прибутку. Тому не дивно, що в суспільстві зростає інтерес до торговельної марки, адже відповідно до зростання економічної ваги торговельної марки виникає потреба у всебічному дослідженні проблем правового регулювання їх охорони, аналіз і використання досвіду високорозвинених економічно країн світу. 

Серед правників, які досліджували торгівельну марку слід відзначити А.Н. Адуєва, Е.А. Арієвича, Е.П. Гаврилова, , В.А.  Дозорцева, В.І. Жукова, І.А. Зеніна, О.Ю. Кашинцевої, Н.Е. Маміофи, О.М. Мельник, В.Я. Мотильової, В.В. Орлової, О.А. Підопригори, С.А. Горленка, О.О. Підопригори, Ю.І. Свядосца, В.М. Сергєєва, Г.І. Тицької, Г. Штумфа та інших.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб проаналізувати та зробити теоретичні узагальнення щодо поняття, умов надання захисту та охорони.
Досягненню даної мети підпорядковані такі завдання:
– визначити поняття та види тоговельних марок;
– розкрити умови надання правової охорони торговельним маркам;
– проаналізувати обсяг правової охорони торговельної марки:
– висвітлити майнові права інтелектуальної власності на торгову марку  та строки їх чинності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини з приводу охорони об’єктів права інтелектуальної власності.

Предмет дослідження становить торговельна марка як об’єкт правової охорони..
Методологія дослідження. Методологічну основу курсової роботи складають основні методи наукового дослідження: системний, метод аналізу та синтезу, емпіричний та формально – юридичний методи.

1. Поняття і види торгових марок. Особливості торгової марки як об’єкту прав інтелектуальної власності

У теорії цивільного права до інтелектуальної власності відносять права, які мають відношення до літературних, художніх і наукових творів; виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо – і телевізійних передач; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;  захисту від недобросовісної конкуренції. 

Наведений перелік не є вичерпним, оскільки не можна назвати всі результати творчої діяльності людини, які з’являються у процесі розвитку людства. А тому є всі інші права, стосуються інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях [2, 34].

Результат творчої та інтелектуальної діяльності людини визначається ознакою об’єктів права інтелектуальної власності. А сама належність об’єктів права інтелектуальної власності до об’єктів цивільних прав до може бути встановлена ЦК України чи законом.

Тим, хто створює об’єкт права інтелектуальної власності може вистувати не лише громадянин України, але і громадянин зарубіжної країни, апатрид чи біпатрид. Вік та стан здоровя не впливає на це право, авторами творів можуть бути як неповнолітні, так і малолітні діти, обмежено дієздатні і недієздатні. Так, одним із об’єктів прав інтелектуальної власності виступає і торгова марка, яка і є предметом дослідження [5, C. 20].

Кандидат філософських наук В. С. Пустотін розуміє під торговельною маркою інструмент маркетингу, тобто певний інструмент для досягнення відчутної переваги у змаганні з конкурентами. Сьогодні розробка  й формування торговельної марки перетворюється  на важливе питань маркетингу. Зайняти певну позицію продукцією на ринку допомогає розпізнавальна  здатність її торговельної марки [21, C. 64].

З розвитком ринкової економіки значного поширення набули знаки індивідуалізації товарів. В Україні використовується велика кількість позначень для знаків індивідуалізації, так у  Законі України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” використовується термін “знак” і визначається як позначення,  за  яким  товари  і  послуги  одних  осіб
відрізняються  від  товарів і послуг інших осіб(ст. 1). Закон України “Про іноземні інвестиції” у ст.3 містить термін “торгові знаки”(торгові знаки і знаки обслуговування), ст.1 Закон України “Про телебачення і радіомовлення” – логотип (фірмовий, товарний знак), ст.2, 21 Закону України “Про режими іноземного інвестування” –  знаки для товарів і послуг, товарні знаки, ст.1, 5, 6 Закону України “Про рекламу” – торгова марка, товарні знаки, логотип. Цивільний кодекс України наводить поняття “торговельна марка”. Так стаття 492 Цивільного кодексу  визначає “Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.”

Історично функції товарного знака було сформовано в такі підходи як:
– «жорсткий», відповідно до якого товарний знак є способом захисту споживчих прав шляхом юридичної гарантії якості продукції під даним товарним знаком (він найбільше відповідає інтересам споживача);
– «ліберальний», відповідно до якого товарний знак лише гарантує певне походження товару (він більше привабливий для власника товарного знака)

Торгову марку розташовують на документах, упаковці продукції чи на самому товарі.  До функцій торговельної марки відносять:

– індивідуалізацію товарів та послуг;

– засвідчення якості товару чи послуги;

– вказівка на джерело походження;

– реклама (спрощує для споживача обрання товарів потрібної якості) [21, C. 76].

У теорії цивільного права існує багато критеріїв класифікації торгових марок.  Першим критерієм може бути  форма вираження, відповідно до якої можна виділити 5 видів:

1. Словесні, до яких відносять оригінальні короткі фрази, слова, словосполучення, назви, які використовуються для позначення товарів та послуг (Dior Ford, Apple, Марс, Рошен, Snickers тощо);

2. Комбіновані – знаки, які містять словесні, об’ємні та зображувальні позначення товарів та послуг (слова, малюнки, символи, фігури тощо) сюжетно та композиційно поєднані між собою. 

3. Зображувальні – конкретні й абстрактні малюнки, зображення живих істот, предметів, інших об’єктів, фігур, композицій ліній, прям, які слугують для позначення товарів та послуг. 

4. Об’ємні – тривимірні позначення, фігури та їх комбінації, які забезпечують оригінальне оформлення виробу (форма пляшки “Coca-Cola”, флакони для парфумів “Сальвадор Далі”, фігурне мило, упаковки для цигарок тощо) 

5. Нетрадиційні знаки – звукові, світлові, запахові позначення товарів і послуг (музичні мелодії, шумові, світлові ефекти, оригінальний звук тощо) [7].

Наступним критерієм можна назвати чисельність користувачів, відповідно до якої можна виокремити індивідуальні, колективні, сертифікаційні знаки, та знаки, що перебувають у спільній власності.

Індивідуальними знаками є позначення, зареєстровані на ім’я конкретної юридичної або фізичної особи – СПД , який одноособово вирішує використовувати знак самостійно чи передати право на його використання іншим особам.

Колективні знаки позначають товари і послуги, які виробляються і (або) реалізуються особами, які входять у певне добровільне об’єднання (спілку, асоціацію).

Сертифікаційні (гарантійні) знаки це такі знаки, що виступають як юридична гарантія певного рівня якості товарів і послуг, які вони позначають.

Знаки, що перебувають у спільній власності належать кільком особам, взаємовідносини між якими визначаються відповідною угодою [19, C. 193].

Прийнято також вирізняти торгові знаки за ступенем відповідності. До них належать: 

а) звичайні знаки – будь-яке нове та оригінальне позначення товару чи послуги, яке відповідає умовам охороноздатності певної країни, зареєстровано і охороняється на її території;

б) загальновідомі товарні знаки – позначення, відомі широкому колу осіб, і такі, що асоціюються у їхній свідомості з конкретним товаром, послугою [17, C. 20].

в) знамениті знаки – знаки, які мають виняткову цінність та самостійну привабливість, що виявляється незалежно від товарів та послуг, які ними позначаються.

Положення законодавства України закріплює важливу характеристику торговельної марки – розрізняльну здатність. Торговельна марка не має розрізняльної здатності, якщо вона складається із звичайного словесного позначення й не має необхідного ступеня оригінальності. Розрізняльна здатність виступає критерієм класифікації торгових знаків, а тому вирізняють знаки з високою роздільною здатністю, описові та навіювальні знаки.

Знаками з високою роздільною здатністю виступають дозвільні, чудернацькі позначення (Ariel, Xerox), або слова, що не стосуються безпосередньо товару (послуги), який позначають (Camel).

Описові знаки – ті, які акцентують увагу на певних рисах, атрибутах, властивостях маркованого товару або послуги.

Навіювальні знаки мають певне відношення до товару (послуги), який позначають, і “навіюють думку” про нього .

Отже, найбільш повне визначення торговельної марки міститься в статті 492 Цивільного кодексу Україна, це може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. 

2. Умови надання правової охорони торговим маркам

2.1 Загальні умови надання правової охорони торговим маркам

Будь-яке позначення може отримати правову охорону лише за певних умов, а саме якщо вона не суперечить принципам гуманності та інтересам суспільства і якщо відсутні передбачені законом підстави відмови у наданні такої  охорони, які просто перераховані в законі шляхом зазначення позначень, які не підлягають правовій охороні як торговельна марка [6, C. 44].

Положеннями  Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”  визначено, що існують позначення, яким правова охорона не надається.  

Використання українського прапору, державного гербу, державних символів, офіційних назв держав; офіційні гарантійні, контрольні, пробірні клейма, печатки,  емблеми, найменування міжнародних або міжурядових організацій не дозволяється і правова охорона не надається [14].

Якщо розглядати природу торгової марки, то зрозуміло, що відсутність розрізняльної здатності, уже наявні і зареєстровані іншим суб’єктом загальновживані позначення як позначення товарів і послуг певного виду,  наявність описових позначень, що вказують на вид, склад,  якість, кількість, призначення, властивості, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення,  місце і час надання послуг / збуту товарів, можуть надати неправдиву інформацію щодо товару чи послуги,  або стосовно особи, яка надає послугу чи виробляє товар, відображають лише форму природного стану товару чи необхідністю отримання технічного результату або яка надає товарові істотної цінності, призводить також до відмови у наданні правової охорони позначенню [11].

Також не надається охорона тим позначенням, які вже зареєстровані або які визнані добре відомими відповідно до ст. 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності або які відтворюють певні ознаки об’єктів інтелектуальної власності, які вже охороняютьсі авторським правом без згоди самого автора, або промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам [6, C. 102].

В українському законодавстві закріплено принцип відносної новизни позначень (які претендують на правову охорону як торгові марки), а не абсолютної як в деяких країнах. Відносна новизна означає територіальне обмеження існування такої якості як новизни, а саме обмеження територією держави Україна. Звичайно слід зважати на ратифіковані міжнародні угоди, але  реєстрація певного позначення як торговельної марки в зарубіжних країнах ніяким чином не перешкоджає визнанню ьакого чи трохи подібного позначення торгівельною маркою в Україні [20, C. 65].

Таким чином державний реєстратор враховує чи зареєстрована, чи є заявка на реєстрацію в українській державі та чи незареєстрована торгова марка на  території України не охороняєься за положеннями ратифікованих міжнародних договорів.

Але слід наголосити на понятті пріоритету, тобто за загальним правилом, новизна торгової марки визначається за датою надходження заявки (правильно оформленої) на реєстрацію марки до Державного департаменту інтелектуальної власності. Але існує і спеціальне правило, встановлене Паризькою конвенцією з охорони промислової власності, зокрема пріоритет певної торговельної марки встановлюється за датою подачі 1 заявки на торгову марку в іншій країні – учасниці Конвенції, якщо в Державний департамент інтелектуальної власності України надійшла заявка протягом 6 місяців із вказаної дати [13, C. 115]. 

Пріоритет марки може встановлюватися також за датою міжнародної реєстрації товарного знаку відповідно до міжнародних договорів України.

Заявник, якщо він має намір використати право пріоритету, протягом 3 місяців з підрахунку з дати подачі заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності, має подати заяву про цей пріоритет і посилатися на номер попередньої заявки, дату подачі та її копію українською мовою або документ, що може підтвердити показ цієї торгової марки на виставці, якщо це відбулося не лише Україні, але й  у державі – учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності. Якщо ці матеріали було подано не в становлений строк, то таке право заявки має вважатися таким, що  втрачене і про це має бути повідомлено заявнику [7].

2.2 Умови надання правової охорони для добре відомої торгової марки

Певна закріплена думка стосовно певного товару є його репутацією. Для недопущення використання відповідної репутації, без належних підстав, однієї особи другими особами виникає потреба у правовій охороні добре відомих торгових марок. Це продиктовано тим, що і підприємці, і споживачі потребують захисту. Для перших, які ще не зареєстрували своє позначення, але набули певної репутації на території держави, і для других, які мають асоціативні зв’язки між якістю товару чи послуги та позначенням.   

Грунт для захисту добре відомих марок на міжнародній арені заклала Паризька конвенція про охорону промислової власності, яка 6.11.1925 була доповнена статтею 6, що мало велике значення. Нею встановлювалося, що країни  «зобов’язуються …. відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатний викликати змішування зі знаком, що за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли істотна складова частина знака становить відтворення такого загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішування з ним».

Якщо повертатися до законодавства України, то правова охорона прав на добре відомі торгові марки закладена в Цивільному кодексі України, що було  прийнято 16.01. 2003 (далі — ЦК). Також слід мати на увазі, що положення ЦК конкретизуються у Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 22.05.2003. В цьому Законі положення статті 25  визначають основні засади охорони цього об’єкта [5].

Існуюча реєстраційна система набуття прав на торговельні марки в Україні має певне слабке місце, адже законодавство України передбачає, що суд або Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності може визнати торгову марку такою, що має статус добре відомої, і це не залежить від відсутності реєстрації чи її наявності [3, C. 197].

Відповідно до положень статті 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» мають розглядатися доречні факти. А саме ступінь визнання чи відомості у певному прошарку суспільства, географічний район, тривалість та обсяг використання торгівельної марки чи її реклами, територія в тривалість тривалість реєстрації чи заявок на реєстрацію торгової марки, якщо  є в ужитку або є визнаною; певне свідчення  відстоювання прав на торгівельну марку, а саме розмір тої території, на якій вона визнана компетентними органами добре відомою; цінність, що споживачі асоціюють з торговою маркою [9].

У ч. 2 ст. 16 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності вказується, що при визначенні, чи є товарний знак загально відомим, треба брати до уваги обізнаність відповідного сектору широкого загалу про цей товарний знак, у тому числі відомість на території відповідного члена Угоди, набута в результаті просування товарного знака.

Звичайно, що в залежності від органу, що визнаватиме торгову марку добре відомою – або це буде суд, або Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності, має відмінності процедура і ті сукупність тих доказів, які будуть достатні для прийняття рішення. Апеляційна палата зазвичай визнає такий знак добре відомим відповідно до Закону і керується Порядком визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 15 квітня 2005 р. № 228 і за відсутності спору [14].

Цей Порядкок передбачає, що використання або будь-яка реклама  знака може бути підтверджена інформацією про: ті види маркування товарів або використання знака при наданні послуг; експонування товарів на виставках, ярмарках, зокрема міжнародних і/або національних; використання знака в рекламі; комерційне використання знака в мережі Інтернет; заходи щодо просування знака.

Також необхідно доводити інтенсивність використання знака на українській території, про що можливо надати відомостями про той обсяг реалізації послуг чи товарів з таким знаком, про ті населені пункти, де реалізуються такі товари або послуги, про середню кількість, коло споживачів та їх специфіку, про те, яке положення займає виробник у відповідному секторі економіки та на ринку, про обсяги експорту  та імпорту товарів, про вартість знака, яка обчислюється за методикою, визначеною власником, та згідно з даними річних фінансових звітів [17, C 22].

Тривалість використання знака можливо підтвердити інформацією про час початку використання такого знака та про використання його  безперервно. Те, що було здійснено рекламування знака можна підтвердити інформацією  про способи такого рекламування у різних ЗМІ, про витрати на рекламування та про кількість споживачів реклами. Те, що для певного кола споживачів такий знак є відомим можливо довести результатами опитування дослідницькою організацією, яка має спеціалізацію в галузі проведення маркетингових або соціологічних досліджень. Це опитуванням має охоплювати щонайменш 6 населених пунктів різних географічних регіонів України з не менше 500 тисяч осіб. Переважним є опитування у трьох містах, які є обласними центрами, містах загальнодержавного значення Київ та Севастополь. Інші населені пункти визначаються виходячи з характеру діяльності власника знака з виробництва товарів і/або надання послуг. Кількість опитуваних має відповідати цілям об’єктивності опитування, у зв’язку з чим їх максимальна кількість не обмежується, а мінімальна — не менше 500 опитуваних у будь-яких двох населених пунктах і не менше 125 — у кожному іншому населеному пункті [9].

Опитування щодо доброї відомості  такого знака має бути репрезентативним для всього населення України і враховувати цільову аудиторю. Якщо це продукція виробничо-технічного призначення, то опитування має бути проведено серед спеціалістів, що є споживачами данного виду продукції.  Якщо це продукція народного споживання, то опитування має проводитися як серед фахівців такої галузі промисловості і торгівлі, так і серед «середніх споживачів» відповідно до освіти, матеріального і соціального стану, віку, статі.

В анкетах мають бути вказані питання щодо відомості знаку, щодо яких послуг чи товарів він використовується, хто є власником знаку, з якого часу і що стало джерелом відомостей про знак.

Якщо справа зі знаком, що зареєстровано у іншій країні, то заявник має право надати інформацію стосовно такої реєстрації? надати відомості про використання такого знаку у країні, з якою Україні має давні торговельні та економічні зв’язки, а також і інші відомості [7].

Рішення Апеляційної палати про визнання знака добре відомим в Україні в резолютивній частині має містити: дату, на яку знак став добре відомим в Україні; повне найменування або прізвище, ім’я, по батькові власника добре відомого знака; перелік товарів і/або послуг, для яких знак визнано добре відомим в Україні, згрупованих за класами МКТП. Невід’ємним додатком до рішення про визнання знака добре відомими в Україні є зображення добре відомого знака.

За наявності спору можливо реалізовувати у позовному провадженні визнання торгової марки добре відомою господарським судом. Це позови про припинення порушення прав на торговельну марку або позови про визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним. Тому вирішення питання стосовно добре відомості знаку позивача необхідно для вирішення спору [3]. 

Не підлягають реєстрації ті знаки, які можна спутати з добре відомими знаками або є їм тотожними. 

Існує Прелік знаків, визнаних добре відомими в Україні. В ньому вказуються дата визнання знаку добревідомим та дата, з якого такий знак став добре відомим, повне найменування, інформація стосовно власника, зображення знака; перелік товарів і/або послуг, для яких знак визнано добре відомим в Україні.  Відомості про знак публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність». 

Існує загальне правило, відповідно до якого набуття права інтелектуальної власності на торгову марку відповідно до закону засвідчується сідоцтвом. Якщо це добре відома торгова марка, то документом є рішення Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності або суду [5].

На відміну від зареєстрованих торговельних марок, строк чинності яких чітко визначено законодавством, права інтелектуальної власності на добре відомі торговельні марки є чинними безстроково. Однак це не означає, що відсутні підстави припинення чинності цих прав. На наш погляд, права інтелектуальної власності на добре відомі торговельні марки можуть бути припинені за рішенням суду з таких підстав:

-втрата торговельною маркою доброї відомості (тобто тих факторів, на підставі яких торговельна марка була визнана добре відомою в Україні);

-перетворення торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг.

До того ж, у зв’язку з тим, що добре відомою може бути визнано і не зареєстровану торговельну марку, Апеляційна палата чи суд може не врахувати, що саме позначення не відповідає передбаченим законодавством умовам надання правової охорони. Якщо ж згодом з’ясується, що надання юридичної монополії на це позначення відбулося з порушенням прав інших осіб, то останні мають право оскаржити рішення суду чи Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності про визнання торговельної марки добре відомою [14].

Отже, добре відомі торговельні марки мають бути не лише широко відомими, а й відповідати передбаченим у законодавстві загальним умовам надання правової охорони торговельним маркам, а всі відомості про визнані добре відомими торговельні марки повинні отримати відображення в реєстрі добре відомих торговельних марок, ведення якого доцільно покласти на Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

2.3 Захист прав попереднього користувача торговою маркою

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). 2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання [6].

  Правова охорона торговельної марки надається не лише у результаті її державної реєстрації та видачі свідоцтва управомоченому суб’єкту. Ряд прав має володілець незареєстрованого позначення, що забезпечуються ЦК України шляхом формулювання у положеннях ст. 500 права попереднього користувача. Проте, якщо у результаті державної реєстрації заявник одержує весь обсяг майнових прав на торговельну марку, визначених у ст. 495 ЦК України, то попередній користувач, після реєстрації іншою особою його позначення як торговельної марки, зберігає лише право на її подальше використання. Право попереднього користувача є обмеженням прав власника свідоцтва, сформульованих у ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”. Зокрема, виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак також не поширюється на: здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки; використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умов

и, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв’язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот; використання кваліфікованого зазначення походження товару, що охороняється відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”; некомерційне використання знака; усі форми повідомлення новин і коментарів новин; добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес [11]. У рекомендаціях Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності” від 29.03.2005 N 04-5/76 зазначається, що використання попереднім користувачем незареєстрованого знака, не визнаного добре відомим, до дати подання заявки іншою особою або, якщо було заявлено пріоритет, – до дати пріоритету заявки іншої особи, не дає попередньому користувачеві виключних прав забороняти іншим особам, включаючи тих, що подали заявку або заявили про пріоритет, використовувати без його згоди незареєстрований знак. Проте попереднього користувача не позбавлено права подати до закладу експертизи мотивоване заперечення проти заявки щодо невідповідності наведеного в ній позначення умовам надання правової охорони відповідно до вимог частини 8 статті 10 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” [11]. Наразі лише формується практика застосування положення ст. 500 ЦК України. Суттєвий вплив на її формування справляють узагальнення вирішення окремих категорій спорів, що їх здійснює Вищий господарський суд. Основний зміст таких узагальнень з приводу права попереднього користувача полягають у наступному: – право попереднього користувача виникає не лише у випадку використання торговельної марки, яка є тотожною із зареєстрованою торговельною маркою, а й у випадку використання торговельної марки, яка є схожою із зареєстрованою торговельною маркою (оглядовий лист Вищого господарського суду від 13.07.2005 р. N 01-8/1234); – чинне законодавство не містить будь-яких обмежень стосовно суб’єкта права попереднього користувача, наявність якого, в свою чергу, виключає необхідність отримання дозволу на використання відповідної торговельної марки від власника свідоцтва та унеможливлює заборону власником свідоцтва цій особі вчиняти дії, які охоплюються правом попереднього користувача (оглядовий лист від 22.01.2007 р. N 01-8/24); – питання про наявність значної та серйозної підготовки до використання особою торговельної марки на підставі поданих нею документів не потребує спеціальних знань і є питанням права, а не питанням факту (оглядовий лист від 17.04.2006 р. N 01-8/847). Попередній користувач має право на безоплатне продовження використання торговельної марки або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою, але позбавлений право заборонити її використання іншою особою та надавати чи передавати іншим особам права на таку торговельну марку [19]. ЦК України містить лише єдиний виняток із даного правила, визначений у ч. 2 коментованої статті. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою, яких було використано незареєстровану марку. Відчуження права попереднього користувача також можливо лише з частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання. У разі виникнення спору значимість та серйозність підготовки до використання незареєстрованої торговельної марки для підтвердження наявності права переднього користувача, необхідно буде доводити у судовому порядку на підставі всього масиву наявних доказів.

3. Обсяг правової охорони торгової марки. Майнові права інтелектуальної власності на торгову марку  та строки їх чинності

Взаємозв’язок, що існує між товаром чи послугою та торгівельною маркою, є досить важливим. Адже сама торгова марка використовується для розрізнення цих послуг чи товарів на ринку. І звичайно, що зареєстрована торгівельна марка має правових захист. Обсяг такої правової охорони визначається зображенням торгової марки у свідоцтві і переліком тих товарів чи послуг, які внесені до Реєстру. Тому на зареєстровану торгівельну марку правовий захист поширюється лише для позначення визначеної  групи товарів чи послуг. Якщо в Реєстрі дане позначення не зареєстровано під окремий певний товар / послугу, то інша особа може у межах правового поля використовувати таку торгівельну марку для цього окремого товару/послуги.

Майновими правами інтелектуальної власності на торгову мару є право  використовувати, дозволяти іншій особі використання, перешкоджати використанню торгової марки поза законом, включаючи заборону використання, та інші, передбачені законом, права [6].

Такі майнові права мають або володільці свідоцтва, або особи, торговельну марку яких визнано добре відомою. До того ж, такі права завжди мають строковий характер. З наступного дня після подання заявки вони стають чинними на наступні десять років. Існує і виключення, адже такий строк може бути неодноразово продовжено ще на наступні 10 років.

Також передбачені випадки, коли можливе дострокове припинення прав на торгову марку. Це питання регулюється статтею 497 ЦК України та статтею 18 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” [11].

У разі судового визнання перетворення торгової марки у загально вживаний знак визначеного виду послуг чи товарів. Це і диктофон, і целофан, і інші загальновживані позначення.

Проте маркетинг знайшов спосіб обійти перетворення марки у таке позначення, зокрема ставити попереджувальне маркування та давати назву кожному виду послуг чи товарів і використовувати поряд з торгівельною маркою.

У разі наявності волі особи на припинення таких прав і така відмова є юридичним фактом з дати публікації про це інформації в офіційних джерелах (Державний департамент інтелектуальної власності) [10]. 

Якщо особа припиняє сплачувати збір для продовження строку дії свідоцтва, то майнові права на торговельну марку також припиняються. Зазвичай це відбувається у разі втрати інтересу до подальшого використання такої торгової марки. Дія свідоцтва припиняється з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено (п. 2 ст. 18 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”). Якщо збір було сплачено до кінця поточного періоду його строку дії, за умови сплати такого збору останні 6 місяців, то то дія свідоцтва продовжується. 

Якщо торгова марка не використовувалася на території України протягом трьох років, то за рішенням суду майнові права можуть бути  припиненні достроково.

Усі перелічені рішення судів можуть бути винесені лише за наявності реального інтересу у особи, а також порушення чи оспорення. Таким доказом зацікавленості може бути факт подачі заявки на видачу свідоцтва стосовно тотожної торгової марки.

Але слід зазначити, що за наявності поважних причин невикористання торгової марки і належних доказів, дострокове припинення майнових прав на торгову марку не допускається [15].

Майнові права на торгову марку молжуть визнаватися недійсним у порядку, визначеному законом. Положення статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначають, що у разі невідповідності знаку умовам охорони, наявності відсутніх в заявці компонентів, порушення прав інших осіб, свідоцтво рішенням суду може бути визнано недійсним.

Висновки 

Найбільш повне визначення торговельної марки міститься в статті 492 Цивільного кодексу Україна, це може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. 

Історично функції товарного знака було сформовано в «жорсткий» та «ліберальний» підходи. Функції  торговельної марки: індивідуалізацію товарів та послуг; засвідчення якості товару чи послуги; вказівка на джерело походження; реклама.

У теорії цивільного права існує багато критеріїв класифікації торгових марок: форма вираження (словесні, комбіновані, об’ємні, нетрадиційні), чисельність користувачів (індивідуальні, колективні, сертифікаційні знаки, та знаки, що перебувають у спільній власності), ступенінь відповідності (звичайні знаки,  загальновідомі товарні знаки, знамениті знаки), розрізняльна здатність (з високою роздільною здатністю, описові та навіювальні знаки).

Правова охорона торговельної марки надається не лише у результаті її державної реєстрації та видачі свідоцтва управомоченому суб’єкту. Ряд прав має володілець незареєстрованого позначення, що забезпечуються ЦК України шляхом формулювання у положеннях ст. 500 права попереднього користувача.  

Для визнання торгової марки добре відомої необхідно аби існували  ступінь визнання чи відомості у певному прошарку суспільства, географічний район, тривалість та обсяг використання торгівельної марки чи її реклами, територія в тривалість тривалість реєстрації чи заявок на реєстрацію торгової марки, якщо  є в ужитку або є визнаною; певне свідчення  відстоювання прав на торгівельну марку, а саме розмір тої території, на якій вона визнана компетентними органами добре відомою; цінність, що споживачі асоціюють з торговою маркою.

Добре відомі торговельні марки мають бути не лише широко відомими, а й відповідати передбаченим у законодавстві загальним умовам надання правової охорони торговельним маркам, а всі відомості про визнані добре відомими торговельні марки повинні отримати відображення в реєстрі добре відомих торговельних марок, ведення якого доцільно покласти на Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Відомості про знак публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність».  

Законодавство передбачає підстави дострокового припинення майнових прав на торгову марку: у разі судового визнання перетворення торгової марки у загально вживаний знак, у разі відмови власника, що є юридичним фактом з дати публікації у відповідному джерелі, якщо особа припиняє сплачувати збір для продовження строку дії свідоцтва.

Список використаних джерел та літератури

1. Андрощук Г.  Правова охорона добре відомих торговельних марок у США// Інтелектуальна власність. – 2009. – №8. – с. 38-42

 2. Базилевич В.Д. Інлелектуальна власність: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 431 с. – с. 154-170

3. Білоусов В. М. Правові аспекти регулювання відносин, пов’язаних із торговельними марками / В. М. Булоусов // Часопис Київського університету права. — 2010. — № 3. — С. 196-199.

 4. Білоусов В. М. Сучасна трактовка прав па результати інтелектуальної діяльності / Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 1. – С. 154-157.

5.  Бубенко П. Т. Інтелектуальна власність: навчальний посібник / П. Т. Бубенко, В. В. Величко, С. М. Глухарєв; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2011. – 215 с.

6. Верба І.І. Основи інтелектуальної власності: навчальний посіб-
ник/ І.І.Верба, В.О.Коваль; за ред. С.В. Чікін. – 2-ге вид., перероб.
і доп. – К.: НТУУ «КПІ», 2013. – 262 с.

7. Вовк О. Б. Аналіз об’єктів, що можуть бути торговими марками: види, класи, захист. [Текст] / О. Б. Вовк // Вісн. Нац. ун-ту «Львівська політехніка». – 2011.

 8. Грицуленко С. И., Потапова- Синько Н. Е. Основы интелектуальной собственности / Конспект лекций. – Одесса: ОНАС им. А. С. Попова, 2006. – 100 с.

 9. Доріс Л., Патриція Р., Жаров В.О., Шевелева Т.М., Василенко І.Е., Дроб’язко В.С. Захист прав інтелектуальної власності: норми міжнародного і національного законодавства та їх правозастосування. Практичний посібник. – К.: «К.І.С.», 2007. – 448 с.

  10. Жаров В. О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: навч. посібник / В. О. Жаров. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К.: ЗАТ “Інститут інтелектуальної власності”, 2002. – 188 с.

11. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» вiд 15.12.1993 № 3689-XII;

12. Интеллектуальная собственность: сущность и правовая природа / Л. Б. Гальперин, Л. А. Михайлова // Советское государство и право. – 1991. – № 12. – С. 10-13.

 13. Коссак В. М., Якубівській І. Є. Право інтелектуальної власності: Підручник. — К.: Істина, 2007. – 208 с. 

14. Пихурец О.В. Охрана права на торговую марку (гражданско-правовой аспект). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности: 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2005.

15. Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України. Навчальний посібник для студентів юридичних вузів і факультетів університетів. – Київ: Юрінком Інтер, 1998 года.

 16. Право інтелектуальної власності України: Конспектлекцій / Авт. : В.М. Крижна, Н.Є. Яркіна.; За ред. В.І. Борисової. – Х.: Нац. юрид. акад.України, 2008. – 112 с.

 17. Практика и принципы оценки объектов интеллектуальной собственности / Б. Б. Леонтьев // Современные проблемы, методы и практика определения сто-имости объектов интеллектуальной собственности в Российской Федерации: тез. докл. науч.-практ. конф., Москва, 26-28 сентября 1995 г.– М., 1995.– С. 19-27.

 18. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.10.2012 № 12 // Законодавство України : офіц. веб-портал Верхов. Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 . – Заголовок з екрана

19. Проблеми правотворення в сфері охорони інтелектуальної власності в Україні / Ю.Л. Бошицький // Часопис Київського університету права. — 2010. — № 3. — С. 192-196.

20. Пустотін, В. Етапи створення торгових марок / В. Пустотін // Маркетинг в Україні. – 2004. – N4. – С. 64-66

21. Хортюк О. В. Зміст права на торгівельні марки / О. В. Хортюк // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право . – 2009. – № 3. – С. 75-79.

Обнаружен блокировщик рекламы!

Исключите нас из Adblock. Сайт стал доступным благодаря показу рекламы. Пожалуйста, добавте наш сайт в белый список.